Львів та Краків: два міста однієї душі

Автор: Валентина Макаренко

Львів і трохи Кракова. Абсолютно суб’єктивне бачення, що не претендує на історично-наукові дослідження. Перша спроба великої публікації. Чому саме Львів та Краків ? Львів — це моє рідне місто, яке я з дитинства сприймала як належне, не звертаючи уваги на його красу і чарівність. Подорожуючи в дитинстві, мені більше подобався Київ з його просторими вулицями, Дніпро, метро. Запоріжжя з Дніпрогесом і Запоріжсталлю. Крим з його палацами та морем. І безперечно Одеса, яка так нагадувала Львів. Поштовх дав, чомусь, Ленінград. Приїхавши опісля 10-ти денної екскурсії, перебуваючи під величезним враженням, раптом подивилася іншими очима на Львів і збагнула, що досі не усвідомлювала, в якому чудовому історичному місті я мешкаю. Через півроку поїхала на 2 місяці в Полтаву. Ось коли я зрозуміла значення слова «ностальгія». Я тужила і сумувала за Львовом, як за членом родини. Відтоді почуття любові до рідного міста не зникало.

Тепер щодо Кракова. Коли почали активно їздити за кордон, Польща була першою. І всі розповідали про Краків, його красу і велич. Десь це відклалось в підсвідомості, але на той час я змогла відвідати Лодзь і Кєльце. Як завжди був поштовх, навіть два. У Львові з 2011 року у жовтні відбувається перегляд сучасного польського кіно «Під Високим замком». Демонструють останні відзняті фільми різної тематики, художні та документальні. І ось минулого року я обрала «Бог у Кракові». І не тому що Бог, і не тому що у Кракові, а через сюжет. 5 різних родин опиняються в ситуаціях, коли треба прийняти найважливіше рішення в житті (до речі, всім рекомендую його переглянути). Але це все відбувається у Кракові. Режисер дуже талановито зняв саме місто, панораму з оглядового майданчика, Віслу, Свято Руж, костели, буденне і святкове життя. Неможливо було опиратися бажанню побачити це особисто.

Другий поштовх, щодо відвідин Кракова, був менш приємним. Їдучи на Великдень в напханій маршрутці та не маючи змоги щось змінити, мусила слухати розмову двох жінок. Перша, молода дівчина, що родом з села чи невеликого містечка (як виходило з розмови) розповідала старшій пані, як вона потрапила до Львова, жила тут деякий час і здавалось, немає для неї кращого міста. Аж раптом вона потрапила за кордон, побачила Краків — а він же такий великий, гарний, золотий. І відтепер Львів для неї став незначним, сірим і буденним. В душі я обурилась, але не мала аргументів. Але Бог є не тільки у Кракові, але і у Львові (жартую).

І ось по «палаючому» туру я у Кракові. Перше враження — що я продовжую дивитись фільм. Настільки режисер точно передав атмосферу, краєвиди і визначні місця. Дежавю почалось, коли я побачила вул. Підзамче, і воно не припинялося на протязі всієї оглядової екскурсії. Було враження, що йду Львовом, тільки збільшеним втричі (якщо не прискіпуватись до деталей). Костел св. Петра невловимо нагадав Бернардинів, кафедральний собор на Вавелі Катедру біля пл. Ринок, подвір’я Ягелонського Університету — Італійське подвір’я, а круглий загратований колодязь — як на пл. Арсенальній. А ще Ратуша, бруківка (смерть підборам), середньовічні портали вікон і вхідних брам. І навіть архітектура не головне, а сам дух міста, загальні враження дуже схожі. Хтось почне ставити за приклад помальовані фасади та чистоту. Але я зауважила і тиньк на фасадах, що відпав, і тріщини на будинках (не в самому центрі, додам) і новобудови. Але такі історичні міста живуть своїм буденним життям. Їх неможливо сприймати, як щось ідеальне і абсолютне. Але мені не подобається, коли у Львові з-за літніх виносних майданчиків неможливо вільно пересуватися містом (як для городян, так і для туристів). І екскурсії, що проходять виключно по пл. Ринок+декілька прилеглих вулиць. А далі Пиво+Кава+Шоколад. Є багато визначних місць, які туристи не відвідують (або не хочуть, навіть якщо їм пропонують). Можливо тому все закордонне цікавіше, бо там екскурсії більш пізнавальні?

Але життя продовжується, в ньому відбуваються зміни, сподіваємось на краще. А я завжди любитиму Львів, незалежно від думки гостей міста і порівняння з Краковом, Прагою чи Дрезденом. Він є особливим. А до Кракова я обов’язково ще повернуся. Тому що таке особливе місто треба відвідувати без туристичного шалу. Спокійно перейтись вже знайомими вулицями, піднятись на вежу, зайти в бібліотеку Ягелонського університету, поставити свічку в Маріацькому костелі. Тим більше, коли я верталась до свого туристичного автобуса, молода дівчинка запитала мене, як пройти. А за пару метрів дали (як для своїх) агітаційну газету. Ну то я відчула себе справжньою краків’янкою.

До зустрічі у Кракові!


Ваша Катерина Лукьянова, автор блога о польском языке ProPolski.com, Testy.ProPolski и сайта insidePL.com


Если материал был интересен и полезен, я буду рада поддержке своих проектов 🙂

Поддержите сайт insidePL на Patreon
Поддержите сайт insidePL с помощью PayPal

Оставьте комментарий